Проїжджаючи центром нашого міста, кожного разу ми бачимо всім відому будівлю, що стала для нас, миколаївців, вже зовсім звичною. Башня і башня, нічого особливого, так? Та чи хочете ви, черговий раз проходячи повз, здивувати своїх друзів цікавою історією цієї будівлі? Якщо так, то приємного читання.

До 1914 р на місці цього будинку знаходився невеличкий дерев’яний павільйон «Бельгійського анонімного товариства кінно-залізної дороги». Звідси конка «бігала» до Військового ринку на Слобідці, обслуговувала й інші маршрути: центр міста, залізничний вокзал, Військовий ринок, Спаськ та елеватор.

На початку ХХ століття від використання коней для перевезення містян вирішили поступово відмовлятися, і почалося проектування міського електричного трамвая. 24 грудня 1914 р (3 січня 1915 р. за новим стилем) в Миколаєві запустили перший електричний трамвай.

На жаль, творець цієї трамвайної підстанції залишився невідомим. Чого не скажеш про його творіння: справжнім архітектурним шедевром стала споруджена у вигляді терема підстанція. Її фотографії не раз публікували в газетах і журналах, жоден путівник по Миколаєву не обходився без згадки про будівлю, схожу на старовинну ратушу або перероблену кірху. Згодом воно стало пам’ятником архітектури Миколаєва. І одним з найкрасивіших пам’яток.

Трохи кумедно вийшло, оскільки утилітарна споруда, призначена виключно для розміщення агрегатів, що живлять електрикою трамваї, стала прикрасою історичного центру міста.

Так, будівля, розташована на перетині головних в Миколаєві вулиць, була виконана з характерною модерну асиметрією фасадів, безліччю вікон, різних видів і форм, напівкруглою прибудовою з мордами левів та башточкою, увінчаною усіченим куполом. Так, саме усіченим − через кілька років після закінчення будівництва купол над вежею перебудували. Існуючий зараз шоломоподібний дах − це нове оформлення верху. Раніше, і це видно на старих листівках, купол був плоским і, очевидно, був вентиляційний розтруб, а сама вежа служила свого роду каналом, охолоджуючим знаходяться всередині трансформатори.

Загалом, миколаївська трансформаторна підстанція виглядала вишукано, і в своїй красі анітрохи не поступалася подібним підстанцій Москви, Петербурга та інших міст.

Згодом, з розвитком електричних потужностей, необхідність цієї підстанції зникла. І почалась її більш різноманітна історія. З 1933 по 1973 рр., башня була порожня. У 1970-му цю пам’ятку архітектури навіть хотіли знести.

Врятувала цей казковий замок архітектор «Миколаївського Діпроміста» Ольга Попова. Вона звернулася в обком партії з пропозицією залишити будівлю, зберегти її архітектуру в первозданному вигляді, а всередині облаштувати кафе. Так і з’явилося «Садко», яке проіснувало в «вежі» до 1989 р. Потім там був кафе-бар Ассоль. У цього закладу громадського харчування життя виявилася і зовсім коротким.

Лише в кінці 90-х цю будівлю придбав Сергій Прудкий, директор Миколаївської філії банку «Аваль». Він розмістив тут добре відоме та вже звичне для нас відділення своєї фінансової установи.

Автор: Юлія Постна