Вже пів року пройшло з тих пір, як Олександр Сєнкевич став міським головою вдруге. На цей раз, як і п’ять років тому, він переміг у другому турі, а протистояв йому знову представник опозиції. Але ще п’ять років тому наш мер був чужаком для міста, а сьогодні його обирають на другий строк. У чому ж його особливість?

Історію мера Миколаєва за останні 5 років можна поділити на три етапи: обрання мером перший раз; «імпічмент/повернення до влади»; обрання мером в друге. Почнемо по-порядку. 

У 2015 році Олександр Сєнкевич почав свою передвиборчу кампанію. На той момент йому було 33 роки. Він використовував максимально раціонально свій вік та побудував свою передвиборчу кампанію під гаслом «молодість». Його відкритість подобалась людям, а передвиборча програма приваблювала молодь. Тоді, у 2015 році, у час революцій та змін місту, потрібне було нове обличчя. Після тринадцятирічного правління опозиційного блоку людям хотілось змін.

У випадку місцевих виборів в Миколаєві у 2015 році можна говорити про таку політичну технологію, як необхідність(відповідати стандартам). У другому турі ця технологія проявила себе дуже яскраво: молодий амбіційний політик проти ще одного представника «Партії регіонів». У другому турі люди голосували не лише за О. Сєнкевича, також вони голосували проти Ігоря Дятлова.

І ось, у міста новий мер, час перемог та змін! Принаймні так здавалося… Непорозуміння новообраного мера та більшості міської ради призвели до ряду проблем, які вплинули на місто. Довге прийняття міського бюджету та постійні скандали між партіями – так можна охарактеризувати перший рік правління Олександра. Вишенькою на торті стало звинувачення мера у співпраці з кримінальним авторитетом Михайлом Тітовим, більше відомим у місті, як «Мультік».

Усе вищесказане призвело до «імпічменту» мера. 42 з 47 присутніх депутатів підтримали це рішення (не голосували депутати «Самопомочі»). Роботу мера було відмічено, як незадовільну. Зараз розглядають різні теорії: про змову опозиції, про протистояння мера та губернатора, про вплив тодішнього протистояння Порошенка та Садового. Так чи інакше, через народне віче та суд Олександр повернув собі крісло міського голови. Наступні три роки він працював над своїм іміджем, бо останні події дуже похитнули його авторитет та позиції перед новими місцевими виборами.

І ось, на дворі 2020 рік, час нових виборів. У Києві вже сидить новий Президент, на політичну арену виходять нові партії, а у Миколаєві все по-старому. Другий тур виборів міського голови – Сєнкевич, що тепер представляє партію «Пропозиція» та Владислав Чайка – представник партії «ОПЗЖ» та син Володимира Чайки.

Впродовж передвиборчої програми поступово все ставало зрозуміло: зміни, що відбулися у місті за останні роки, електорат оцінив, то Сєнкевич мав свого виборця. У той же час відбувався політичний розділ партії «ОПЗЖ», тому до останнього не були відомі списки та кандидати у мери. Політологи вважали, що цим представником буде Артем Іллюк, оскільки за опитуваннями, він мав чималі шанси на перемогу, але ні. Коли оголосили нового кандидата Владислава Чайку, багатьом політтехнологам вже було відомо чим закінчаться вибори.

Владислав програв новому-старому мерові через ряд причин,  головною з яких, є провальна передвиборча кампанія та репутація самого кандидата. Знову на виборах  перемагає Олександр Сєнкевич, який продовжує політику у тому ж руслі, що й п’ять років тому.

То в чому ж політичний феномен мера Миколаєва? Можливо, у його політичній програмі, можливо у його характері чи підтримці «ззовні»? Всього потроху, але головне – за ці роки в нього не було сильного політичного конкурента. Впродовж обох виборів люди голосували не просто «за Сєнкевича», вони голосували «проти Дятлова/Чайки». Ось і весь секрет Олександра Сєнкевича – політика, що розуміється на своїй справі та другий раз став мером. Хтозна, можливо на наступних виборах з’явиться достойний кандидат та ми побачимо справжню політичну боротьбу. Можливо, але не сьогодні.