Невелике провінційне місто Миколаїв і висока концентрація активної, творчої молоді здавалось би поняття непоєднувані, але проєкт “МикоМолодь” доводить  зворотнє. Дедалі частіше можна почути (особливо в нашому регіоні), що сучасне молоде покоління ніяк не розвивається, не виправдовує надії на світле майбутнє та багато інших стереотипів. Проте не кожен здатен помічати, що існують талановиті співочі гурти, художники, поети та багато інших різносторонніх сфер, які намагаються постійно розвиватись і робити свій внесок у культурне молодіжне життя міста. Для того, аби кожен житель зміг побачити і переконатись, що творча молодь існує і активно прагне розвиватись, а місцеві органи влади допомогали у створенні додаткових ресурсів задля реалізації творчих покликів молоді, й існують такі проєкти. Зважаючи на те, що в нашому місті їх майже не створюють, цей проєкт є достатньо унікальним та пізнавальним.

   Олена Сорочан студентка 4-го курсу спеціальності “Журналістика”, яка є автором “МикоМолодь”, розповість про героїв, труднощі в процесі, що стало поштовхом для його створення та інші підводні камені, які траплялися на їхньому шляху.

     — Про що ваш проєкт?
Наш проєкт про творчу молодь, яка попри такий, трохи пригнічений, стан нашого міста, розвивається та робить щось дійсно круте. Звідси й назва, як можна побачити.
    — Чому виникла ідея саме такого формату проекту? Кому вона належала?
Автором ідеї є сама я та мій товариш Ігор Сушко, який не має стосунку до журналістики або чогось наближеного, але дуже полюбляє щось знімати та хоче розвиватися в цьому напрямі. Ми дуже часто обговорюємо якісь ідеї для майбутніх проєктів і ось це одна з них, яку довели до кінця. Нам дуже хотілося зняти щось про наше місто, а так як в нас дуже велике коло друзів, які займаються мистецтвом, то вирішили показати наш Миколаїв саме через призму творчості нашої молоді. До того ж, нам хотілось висвітлити саме тему постіндустріального міста, адже Миколаїв це одразу кораблебудування, заводи, турбіни, а з творчістю якось його пов’язати нікому не вдається. Тож так і виник цей проєкт, де ми розповіли, що така атмосфера міста насправді тільки надихає на творчість.
      — Хто був залучений до створення?
Звісно, для такого проєкту потрібно багато людей, тому зібрали всіх, хто був в цьому зацікавлений. Це був оператор та монтажер Євгеній Гончаренко, другий оператор та асистент режисера Тетяна Ткаченко, також менеджер Валентина Гавришко, котра домовлялася за оренду приміщень та тримала зв’язок з гостями нашої програми, обов’язково ведучий. У нас їх було двоє. Спочатку це був Іван Слободяник, але потім ми трохи передивилися наш вибір та спробували в ролі ведучого мого молодшого брата, Андрія Сорочана. Це не «кумовство», як можна одразу подумати, це був наш єдиний гарний варіант, бо всі інші, або геть не підходили на роль ведучого, або були дуже скромними аби говорити щось на камеру. Тобто, в більшості нашою командою зі створення були студенти.
    — Чи здійснювалось якесь фінансування? (техніка, студії і т.д.)
Спочатку ми планували це як сольний проєкт нашої команди, але зрозуміли, що на це в нас не вистачить необхідних ресурсів, тому вирішили подати його до телеканалу «МАРТ». Телеканал надавав нам необхідне обладнання та свою студію. Також за випуски програми наша команда отримувала невелике фінансування, якого вистачало на оренду інших локацій та додаткового обладнання для зйомок.
     — Хто є героями і як їх знаходили ?
Героями наших випусків програми були різні творчі люди. Ми зібрали художників, поетів та музикантів. Вони самі по собі вже мали популярність серед такої ж молоді, тому ми їх також знали. Деяких знали особисто, деяких знаходили через інших знайомих. Ось так потроху збирали нашу творчу молодь, скажімо так.
     — Як герої реагували на ідею такого проєкту?
Взагалі, всі, кого ми залучали, були не менш зацікавлені за нас у його створенні. Їм також хотілось показати свою творчість, розповісти про себе та довести, що молодь Миколаєва дуже прогресивна, творча та має велике майбутнє.
      — Чи все задумане було втілено?
Так як це був перший такий масштабний проєкт, були задоволені тим, що змогли довести його до кінця. Звісно ж, через деякий час ми побачили свої помилки та недоліки, але це все досвід, який буде корисним в майбутньому. Зважаючи на те, що ми доклали всіх зусиль та зробили все, що від нас залежало, то ми втілили все, що хотіли.
      — З чим виникали труднощі в процесі?
Усі проблеми сходилися на тому, що в нас було недостатньо все ж таки ресурсів, аби випустити більш якісний продукт. У процесі ми постійно знаходили додаткове обладнання, покращували якість кожного випуску, працювали з ведучими, аби їх робота в кадрі була кращою.
    — Яким чином популяризувався проєкт, де його можна знайти?
В нас є Інстаграм та Ютуб-канал, який так і називається MykoМолодь. Ми не дуже були зосереджені на просуванні, випуски транслювалися на телеканалі та публікувалися на YouTube. Усі учасники проєкту підтримували, постили відео до себе на сторінки та ділилися з друзями. Скажімо, у вузькому колі про наш продукт знають та й досі обговорюють.
     — Чи був якийсь ефект, реакції ?
Нам писала достатня кількість людей, особливо фанатів наших запрошених музикантів. На YouTube наші випуски також збирали коментарі та велику кількість переглядів. У цілому, ми почули дуже багато позитивних коментарів, що надихали нас під час роботи над іншими випусками.
     — Чи плануєте в майбутньому робити щось схоже?
Так, наша команда не розпалася, ми часто обговорюємо наші ідеї. Зараз плануємо більше знімати короткометражки, просувати їх на YouTube та брати участь в різних фестах. Але про телевізор ми поки що забудемо, адже все ж таки, телебачення має свої обмеження, з котрими не можемо миритися. Тому, плануємо робити поки що невеликі проєкти, виходячи з наших можливостей, зокрема фінансових. Будемо дивувати публіку чимось простим але в той же час геніальним.

Аліна Хоніч