1 сезон

2 сезон

3 сезон

В’ячеслав Шпаков про політичного лідера: «думаю, що в Україні поняття «політичний лідер думок» взагалі з розділу фантастики».

Питання політичного лідера думок на Миколаївщині рідко досліджується. Це є такою абстрактною фігурою, яка одночасно може бути політиком, громадським діячем і блогером. Тому аби дізнатись, хто насправді є політичним лідером думок в Україні та на Миколаївщині чи вони дієві і в чому різниця між українськими та Західними «лідерами». Для цього я поспілкувався з миколаївським політологом та керівником громадської організації «Асоціація політологів півдня «Ольвія»» В’ячеславом Шпаковим.

Добрий день, В’ячеславе, радий вас бачити.

Вітаю, Сергію.

Для початку поясніть хто такий політичний лідер думок?

Політичний лідер – це в першу чергу людина за якою стоїть ще 200-300 осіб, тобто люди, які до нього прислухаються. В Миколаєві також є політичні лідери думок. З цього приводу я вважаю, що їх десь 10-20, вони зазвичай публікуються у ЗМІ, ведуть своїх блоги і таким чином саме через медіа і соціальні мережі вони впливають на думку миколаївці.

Зрозуміло, а ось може бути лідером думок такий собі «сірий кардинал», які спочатку одній людині розповів свої думки, а той потім, такий собі популіст висловив ці думки у ЗМІ. Ось такий «сірий кардинал» може бути лідером думок?

Я думаю – так. Головний критерій – це публічність, тобто якщо людина через посередників транслює свою думку, то однозначно це маніпулятор. І я думаю, що не завжди це буде універсально, не завжди це буде ефективно. Адже тут має бути публічність. Є таке поняття як «довіра до джерела інформації». Але для маніпуляторів посередництво буде кращим варіантом, адже так ми нівелюємо якусь відповідальність за те, що ми говоримо. Тому, якщо я маніпулятор і так роблю, то можу казати все що завгодно і в мене не буде проблем після цих слів. Тобто це плюс для маніпуляторів і мінус для тих, хто адекватно сприймає інформацію.

Тобто виходить загроза такого маніпулятора, такого тіньового лідера думок, що зникне довіра до ЗМІ і до політики в цілому?

Так, я думаю саме так.

А в чому різниця між лідером думок західного світу і нашого українського?

Я думаю, тут принципова різниця у рівні відповідальності цього лідера думок за свої слова в плані суб’єкта маніпулювання. І в плані об’єкта маніпулювання, тобто ті на кого впливають – це рівень сприйняття інформації аудиторії. Тобто якщо на заході аудиторія вже дійшла до того рівня, що вони перевіряють інформацію. Не більшість, однозначно, не можна казати, що всі розумні. Але певна частина там відсотків сорок, а у нас це відсотків двадцять людей, які будуть перевіряти інформацію. Тому що в нас сприймати все ірраціонально, емоційно. І саме негативна інформація краще поширюється. А щодо маніпулятора (джерела інформації), то на Заході лідери думок намагаються не казати якусь нісенітницю, тому що дбають про свій імідж і репутацію. Адже якщо вони хоч раз обманять свою аудиторію, то їх вже не будуть його слухати. Є поняття «електоральна пам’ять» пам’ять виборців і лідерів думок обирають так само як і політиків, тільки без голосів, а своїми преференціями. А в нас скільки б той, наприклад, Шарій нісенітниці не сказав люди не просто сприймають те, що він говорить. Вони намагаються його виправдовувати про те, що це правдива інформація, просто він не так зрозумів і загалом він молодець. Є таке поняття «гарний хлопець – не професія». Я думаю, що українці вже повинні це зрозуміти, нарешті, і усвідомити.

Чи можуть звичайну людину без харизми розкрутити настільки, чи він себе розкрутити настільки аби стати лідером думок чи в політиці чи в блогерстві?

Я думаю, що в Україні поняття «політичний лідер думок» взагалі з розділу фантастики. Тому що в нас політика знаходиться на тому рівні вирішення якихось партійних інтересів чи вузькопартійних. І, на жаль, якщо людина авторитетна висловлюється, то її скоріше сприйме електорат ніж людей, які вже знаходяться при владі. Тобто в нас немає такого як повага до інших політиків. Інша справа лідер громадської думки. Це однозначно те, чим користуються політичні партії в Україні. Ось, наприклад, ЄС на останніх виборах вони випускали свою газету, так само, як і Батьківщина і інші, скажімо, класичні партії. Вони випускають газети і використовують лідерів думок, просто беруть різні категорії електорату, наприклад, вчителі. Вони беруть визнаного діяча освіти, якого всі знають і люблять і він висловлюється про те, що Петро Олексійович молодець або хтось інший і йдуть правильною дорогою. Або взагалі використовують «нативну рекламу», коли людина в принципі нічого не говорить у підтримку, але вона просто світиться у цій газеті. І люди ідентифікують вже цю людину з цією політичною силою. Так само на останніх виборах, які іміджі використовувались. Використовували волонтера або учасника АТО, це свій електорат і взагалі кард-бланш – це електоральна група, яка йде цілісною і організованою, тобто яка 100% піде на вибори, це кримсько-татарське населення. Ось там Мустафа Джемілєв він висловлювався за партію ЄС. Знову ж таки, обличчя можуть змінюватись, назви партій також а технологію лишаються. Також можна згадати Ліну Костенко, тобто діячів мистецтва.

 

А ось на початку інтерв’ю ви казали, що в Миколаєві є лідери думок і їх небагато, приблизно двадцять осіб. Хто вони?

Майданчик де можна на них подивитись, це медіа і соціальні мережі. Тобто це Фейсбук в першу чергу, зараз ще Телеграм і самі ЗМІ, а саме блоги політиків і громадських діячі і таким чином намагаються формувати собі імідж. В основному – це три групи. Громадські діячі, власне політики і, звісно, ж журналісти є лідерами думок. До них найбільше прислухаються, вони ведуть свої блоги не лише у свої інформаційних ресурсах, а також у Фейсбуці і Телеграмі. Але якщо чесно, особливого впливу на аудиторію за допомогою місцевих лідерів думок я не бачив. Тобто якась людина напише про подію то до неї прислухаються, бо це об’єктивна інформація. Якщо людина починає транслювати якусь суб’єктивну інформацію, то її підтримують лише знайомі та і все. Тобто в нас немає практики аби за покликом однієї людини, народ зібрався, наприклад, на Майдан, то цієї практики в нас немає.

Я вас зрозумів. Та все ж таки, стосовно блогерів. Як ви ставитесь твердження Галини Корби журналіста «Нового времени»: «У переломний момент для країни топові блогери в соцмережах стали активною меншістю, яка розпалює скандали, вривається до лав політичної еліти та вершить долі батьківщини»?

Однозначно, це констатація факту. Адже дійсно, коли в суспільстві немає своїх авторитетів, немає осіб та структур до яких вони прислуховуються і низький рівень довіри до влади, то як кажуть «свято место пусто не бывает» і приходять люди іншої формації, які частіше за все не мають політичної освіти, а просто їм так здається і володіють якоюсь інсайдерською інформацію, про яку поки ніхто не знає. Це саме відрізняє нову формацію лідерів громадських думок і таким чином вони створюють саморекламу, підвищують свою популярність і потім можуть йти у владні структури. Я думаю, більшість так і робить.

Добре, дякую. Ви розповіли багато цікавої та корисної інформації, яка, сподіваюсь буде спонукати для роздумів. Дякую, ще раз і до побачення.

Дякую і вам, до зустрічі.

Сергій Король

Оставьте комментарий