1 сезон

2 сезон

3 сезон

Фотожурналісти та портрети: дійсність чи постановка?

Обличчя, обличчя, обличчя. Вже відомі аудиторії та зовсім нові. Політики, бізнесмени, діячі культури, робітники, перехожі тощо. Якщо подивитися на будь-який номер газети чи журналу або на стрічку новин інтернет-видання за день, то майже завжди знайдеться хоча б одне фото, що належить чи до жанру фотопортрет, чи найбільш ймовірно до портретних фотозображень. Різниця між ними полягає у тому, що портретні зображення не покликані показати внутрішній світ героя на відміну від фотопортрета.

У будь-якому випадку із двох центральними персонажами на таких знімках стають люди. І всі вони різні. А тому є вірогідність, що не кожне фото буде стовідсотково відповідати задуму. До того ж портрет – одна з тих речей, без яких складно чи скоріш навіть неможливо уявити роботу фотожурналіста. З цього постає питання: чи треба вдосконалювати свої навички, шукати відповідні ракурси зйомки чи все ж таки припустимою у роботі фотожурналіста є постановка?

Про це ми поспілкувалися з відомими українськими фотожурналістами. Їх думки з цього приводу розійшлися.

Так, наприклад, заслужений журналіст України, голова представництва Associated Press в Україні Єфрем Лукацький зазначив, що у фотожурналістиці постановка у будь-якій ситуації неприпустима, і за це треба звільняти. Неприйнятною у своїй роботі постановку вважає й фоторепортер видання «Український тиждень» Стас Козлюк: «Оскільки я у першу чергу репортер, то постановочні кадри для мене – табу. А за постановочний репортаж треба нещадно карати. Оскільки він має показувати подію як є, без втручання фотографа. Коли фотограф влазить у подію й починає ставити людей у кадрі, то він стає ким завгодно, але не фоторепортером. Тому треба вчитися ловити моменти».

Натомість фотокореспондент парламентської газети «Голос України» Андрій Нестеренко розповів, що у своїй практиці він все ж час від часу звертається до постановки. «Головне – зробити так, щоб було схоже на реальність». Недоречною, на його думку, постановка є у документальних та протокольних фото. Іноді теж вдається до постановочних кадрів під час зйомки портретів фотокореспондент «Видавничого дому Нова інформація» Тарас Подолян: «Зважаючи для чого зйомка. Якщо це, наприклад, на обкладинку журналу, то майже завжди. А якщо репортаж, то ніколи. Загалом 50 на 50».

До того ж штатний фотокореспондент українського державного агентства Укрінформ нагадав, що під час зйомок подій треба пам’ятати: медійний фотограф – не режисер. «Не можна казати де і кому, що робити для вдалого кадру. Але не заборонено при створенні авторських фотосторіз вказувати об’єкту зйомки на те, що він має робити», – наголосив Павло Багмут.

Тому, якщо розглядати постановку у такий спосіб, то можна дійти висновку, що багато чого залежить від жанру. Якщо в інформаційних та аналітичних жанрах постановка під забороною, то ось художні жанри фотожурналістики терпиміші.

Як поділився більд-редактор та фотокореспондент щоденної всеукраїнської газети «День» Микола Тимченко: «Зйомка портретів – важка річ. Розкрити людину непросто. У всіх є свої образи, в яких вони закриваються. Тому портрет – це завжди індивідуально. Я люблю знімати людей, коли вони не дивляться на камеру, не звертають на неї уваги, роблять щось своє».

На чому українські фотожурналісти зійшлися одноголосно – питання щодо обробки портретів. Вони акцентують на тому, що треба не перестаратися із фотошопом, повністю відмовитися від використання фільтрів. Людина повинна виглядати природно, а не стати після редагування зовсім іншою.

Наталія Савінова

Оставьте комментарий