Чужий серед чужих

Амбівалентне існування
Складно класифікувати дебютний роман «Симпатик» в’єтнамського автора В’єт Тан Нґуєна, який приніс йому ряд номінацій на престижні літературні премії й отримав Пулітцерівську у 2016 році. У центрі оповідання неназваний юнак, капітан південнов’єтнамської армії. Він змушений поспішно емігрувати в США в останні дні вільного Сайгона перед наступом комуністичної лавини.

Фізичну оболонку йому вдається врятувати, а от мук душевних не уникнути.  Адже він кріт, який шпигує за своїми соратниками й відсилає всі зібрані дані безликому комісару. Додаткові страждання головному герою приносить його особливість, він «співчуваючий». Високий рівень емпатії постійно штовхає до необдуманих вчинків і несподіваних висновків. Доноси на своїх знайомих кожен раз погіршують самопочуття героя. Сумніви підточують впевненість у власних переконань.

Будь-яка зрада кожен раз пробуджує писк співчуття. Але за межі внутрішніх монологів шарпання совісті майже ніколи не виходять. Чим більше співчуття безіменний капітан проявляє до оточення, тим менше він викликає співчуття сам. Хоч він і намагається виправдати надмірною емпатією навіть вбивства колишніх друзів.

Хвороблива самоідентифікація
Народжений матір’ю від французького священника, невизнаний власним батьком, герой метається між двома сторонами все своє життя й ніде не знаходить визнання. Отримавши в США якісну освіту він майже не відрізняється від середньостатистичного американського громадянина. Ссобливо цьому образу допомагає ідеальна англійська вимова, чіткіша, ніж у багатьох місцевих жителів.

Але якщо для в’єтнамців безіменний капітан був з самого народження покручем, напівкровкою, придатним тільки для чорнової праці, то у США він так і не стає своїм громадянином. Більшість американців продовжує сприймати його як жалюгідного в’єтнамського біженця. Хоча той здатний підтримати розмову на будь-яку специфічну тему, цитуючи американських авторів в оригіналі. До того ж детально розбираючись у всіх аспектах устрою США чи то юриспруденція, чи то податкова система.

Всіх цих знань недостатньо для інших американців, щоб вважати героя рівним собі.  Визнання його справжнім громадянином США майже неможливо. Ця тема для Нґуєна особливо болюча. Батьки вивезли його з палаючого Сайгона, коли він був маленьким. Йому довелося чималого досягти, щоб його визнали в американській культурній спільноті.

Пронизливі деталі
Всупереч тому, що кількість діалогів, монологів і роздумів наближають цей роман до якоїсь подоби філософського трактату часів Еразма Роттердамського та Френсіса Бекона, текст наповнений соком життя, навіть переклад зміг передати всі нюанси стилю В’єт Тан Нґуєна, а для тих, кого не особливо чіпають вічні моральні дилеми інтелігентної людини, припасені з любов’ю виписані сцени дії. Атмосфера останніх днів Сайгону і відчайдушна висадка приречених залишків південнов’єтнамської армії можуть запам’ятатися надовго.

Окремо стоїть сцена зі зйомками голлівудського фільму про в’єтнамську війну, головний герой працює на знімальному майданчику консультантом щодо достовірності, домагаючись, щоб в’єтнамські персонажі отримали хоча б декілька реплік, окрім «криків скорботи й скреготу зубів». Цей пародійний оммаж на «Суцільнометалеву оболонку», який начебто має смішити, виявляється одним з найбільших пронизливих моментів книги.

Джерело фото: nytimes.com

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *