Стендап в Україні: про алкоголізм, табу та стереотипи

Українці здавна мали хист до гумору. Недарма «Енеїда» Котляревського свого часу змусила реготати всю Російську імперію, а «усмішки» Остапа Вишні справно виконували своє призначення. Та прогрес, як відомо, не стоїть на місці. Торкнувся він і жартів. Естрадний гумор, що зачіпає проблематику соціальних інститутів, а також містить елементи політичної сатири, полонив телеефіри. Проте із затінку андеграунду вийшов гідний конкурент. До нас перекочував неймовірно популярний за кордоном жанр, а саме стендап. Та чи прижився він в Україні? Спробуємо розібратися.

Що таке стендап?

Якщо пояснювати зовсім просто, це схоже на своєрідний жартівливий монолог. Утім, він майже завжди включає живе спілкування з аудиторією. Під час такого виступу артист ділиться кумедними історіями зі свого життя, роздумами, близькими до філософських… А може просто мовчати п’ять хвилин, демонструючи гру міміки. Словом, він ладен робити все, що видається смішним. У цьому розумінні жанр не має особливо жорстких рамок і обмежень, як і будь-яке творче спрямування.

Як представлений стендап в Україні?

Наразі в багатьох містах країни існують так звані стендап-клуби та відкриті мікрофони, різні за кількістю та характером аудиторії. Тепер у затишних барах виступають не лише «зелені» рок-гурти та репери-кальки. На сцену вийшли молоді та перспективні артисти, що спекулюють на власному життєвому досвіді (у найкращому сенсі слова).

стендап в Україні

Читайте також: Я розкажу про це на стендапі

Але завжди цікавіше дізнатися інформацію з перших вуст. Тож як бонус далі надаємо міні-інтерв’ю з Артуром, стендапером-початківцем із Києва.

– Як довго ти цікавишся комедією? Що спонукало самому почати цим займатися?

– Загалом комедією я цікавлюся від народження, адже мій батько займався нею професійно. Я з дитинства спостерігав і був залучений у цю його діяльність, від написання сценаріїв і репетицій до гулянок після концертів. А якщо говорити саме про стендап, то цікавлюся ним я приблизно рік. А сам почав виступати близько півроку тому. Спонукало мене те, що я набрехав своїм друзям, нібито сходив на відкритий мікрофон. Вони попросили мене поділитися враженнями і розповісти, що в мене був за матеріал. Тому довелося його написати.

– Що необхідно профану для того, щоб швидко влитися в стендап-тусовку?

– Першою спадає на думку міцна печінка. Поки що я не зустрічав жодної гумористичної тусовки, в якій би люди не пили, як чорти. Також потрібна сміливість, щоб перші декілька разів вийти на сцену. Зі сміливістю дуже допомагає міцна печінка. Наприклад я тверезим виступив тільки раз на п’ятий. І те, тільки тому, що офіціантка занадто довго несла моє замовлення. Наступне – готовність вчитися та писати матеріал. Є люди, які думають, що можна просто вийти на сцену і почати декламувати бородаті анекдоти. Звичайно, твоя імпровізація може бути смішною. Але для цього треба мати великий досвід, купу написаного матеріалу та розуміння, як взагалі працює гумор. Ну, і не варто зустрічати критику «в багнети». Тут як у літературі: якщо хтось більш досвідчений каже тобі, що твій жарт треба «докрутити», це не означає, що він намагається тебе принизити. Він навпаки допомагає.

Читайте також: Скриня Пандори: звідки береться низькопробна поезія

– Які жарти найбільше «заходять» аудиторії, на яку ти зазвичай працюєш, а яких варто уникати?

– Мені складно говорити про те, що «заходить» більше, а що менше. В мене досі немає образу, в якому я виступаю. Успіхом користуються жарти на різні контроверсійні теми типу абортів, наркотиків чи гомофобії, але не думаю, що це щось унікальне. Багато коміків, особливо західних, використовують табуйовані теми. В такому разі аудиторія постійно знаходиться в напрузі, через це з неї легше «витягти» сміх. Плюс, на такі теми завжди простіше написати щось якісне, принаймні для мене. Зворотній бік медалі в тому, що не завжди аудиторія на сто відсотків «моя». В найкращому випадку ніхто не буде сміятися, а в найгіршому – доведеться екстрено тікати.

– Чи дотриманий гендерний баланс серед тих, хто виступає? Чому, на твою думку?

– У стендапі, як в українському, так і в закордонному, переважають чоловіки. Так сталося через те, що почуття гумору в суспільстві більшою мірою приписувалося чоловікам і від них його очікували (тут можна ще багато говорити про владні відносини в суспільстві, але кому воно потрібно). Якщо коротко, існує стереотип, ніби жінки не смішні. Дівчата в дитинстві цю ідею засвоюють і не надто намагаються розвиватися в цьому напрямку. Звичайно, жінки в комедії є, проте більшість із них тільки підкріплюють цю теорію, а не руйнують її. Їхні жарти зазвичай базуються на власних біологічних особливостях, тематиці романтичних стосунків тощо. Таким чином вони утворюють нішу низькоякісного, так званого «жіночого гумору», якому не вистачає ані гостроти, ані актуальності, ані провокативності для конкурування.

– Чи багато твоїх колег пишуть жарти українською мовою? Чи вважаєш ти, що це значно звужує аудиторію?

– Ні, українською матеріал пише небагато коміків з причин мені невідомих. Принаймні тих, хто спеціально виступає російською, аби збільшити аудиторію, але при цьому в житті говорить українською, я не зустрічав. Більшість коміків виступають російською, тому що тією ж мовою вони розмовляють в житті. Українська в комедії недопредставлена, через що люди думають, що цією мовою виступати не вийде. Стосовно збільшення чи зменшення аудиторії, я виступаю українською і маю більш-менш той самий результат, що і російськомовні коміки мого рівня. Можливо, якщо є бажання поширюватися за кордон, то це дійсно буде зменшувати шанси на успіх. Проте в межах України мова на об’єм аудиторії не впливає. Мене це і не особливо турбує, адже грошей на стендапі я не заробляю. Мені і 20 людей в залі буде достатньо.

Фото: whatculture.com, cukr.city

Анастасія Могилевець

One thought on “Стендап в Україні: про алкоголізм, табу та стереотипи”

Comments are closed.