Крім природного, «Бузький Гард» має й важливе історичне значення. Зокрема, в долині Південного Бугу між селами Мигія та Олександрівка збереглося близько сотні цінних археологічних пам’яток, що представляють різні історичні епохи. Вік деяких з них сягає декілько десятків тисяч років. На території парку знайдені залишки поховань древніх народів − кіммерійців, трипільців, сарматів, древніх слов’ян, римлян. Назви місцевостей в долині Південного Бугу свідчать про велике козацьке минуле − острів козака Мамая, острів Гард, урочище Протич з Протичанською скелею, скеля Турецький стіл, Брама, Сова, Пугач, балка Гайдамака та інші.

Тут, в часи козацтва, сходилися кордони Запоріжжя, Туреччини та Польщі. Поглядаючи один на одного стояли три фортеці: запорізька Орлик, турецька Голта та польська Богополь. Сьогодні це один з останніх автентичних ландшафтів володінь Війська Запорізького Низового і його держави − знаменитої на весь світ Запорізької Січі.

На скелястому, порослому кущами та деревами острові, посеред річки, знаходився Гард − адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки.

Походження назви пояснюється основним промислом, яким займалися тутешні жителі − риболовлею. Для цього з каменів й інших підручних матеріалів будувалися так звані гарди − греблі. Їх залишки збереглися і до наших днів.

Навпроти нього височіють три великі скелі: Сова, Врата і Пугач.

Скеля Пугач нависла над річкою, немов страж. Вона має три «голови»: зубаста «ведмежа» і дві «людські», одна з яких − череп з запалими очницями. Таке враження, що сама природа створила почесний пам’ятник запорізьким козакам і їхньому ватажку Пугачу. Перекази свідчать, що саме тут невеличкий загін Пугача вів смертельний бій з більшими за чисельністю татарськими полками. Коли не витримала сталь клинків, а степ запалав від крові, пришпорив Пугач свого вірного коня і погнав свій загін до скелястих берегів річки. Зраділи татари, побачивши спини запорізьких козаків, і вирішили взяти їх в полон. На вершині скелі обернувся Пугач до своїх товаришів, крикнув «Пу-гу!», і разом з конем кинувся вниз з крутого обриву. Приклад Пугача повторили й інші запорожці.

Історично доведено, що легендарний козак Мамай родом з цих місць. Церковні документи підтверджують, що на цій території в селі Мигія дійсно жив рід Мамаєнко, який мав початки від Андрія Мамая − одного з відомих козацьких ватажків. Образ козака Мамая вже кілька століть привертає до себе велику увагу багатьох митців, етнографів, фольклористів, письменників. Дослідники вважають, що Мамай — половецько-татарське ім’я. Відомо, що мамаями називали давніх ідолів, яких встановлювали на вершинах курганів.

Актовський каньйон в Трикратах − єдиний в Європі, який в мініатюрі нагадує знамениті каньйони Північної Америки, завдяки своїм неповторним геолого-ландшафтним особливостям, які були сформовані приблизно в один і той же час.  Глибина Актовський каньйону досягає 90 метрів. Ще Геродот, який мандрував тут в 5 ст. до н. е., назвав це місце «прірвою серед голого степу, гранітною безоднею в кристалічному щиті, на дні якого дзюрчить струмок Ексампей». Ескампей − давня назва річки Мертвовод, яка тече в глибині Актовський каньйону, затиснута скелями. Звідки взялась така сакральна назва? Одна з легенд говорить, що під час татарських набігів на ці території місцеві жителі приготували отруйний трав’яний відвар і вилили його в річку поруч з табором загарбників, після чого багато з них «випустили дух».

Інша легенда розповідає, що річка отримала незвичайну назву після кровопролитного бою запорозьких козаків і турків. Через велику кількість тіл загиблих не було видно води. Третє повір’я переконує, що назва річки збереглася з часів скіфів, які за течією Мертвоводу відправляли в останню путь своїх правителів. Вважалося, що таким чином душі покійних переправляються на той світ.

Не слід забувати, що кожне диво природи завжди обростає легендами. Існує така й про «Долину диявола». Так в народі називають Актовський каньйон. А все це тому що колись взимку йшов по цій долині втомлений подорожній. Він настільки вибився з сил, що просто впав на скелі та думав, що помре. Однак раптом відчув неймовірний приплив сил. Здивований і наляканий, він скочив на ноги й почав тікати, але спіткнувся і знову впав, та відчув як невідомі сили наповнюють його тіло, витісняючи втому. Подорожній скрикнув: «Це диявол, диявол!», і швидко втік звідти.

Неподалік від Актовського каньйону знаходиться Арбузинський каньйон, який, як і Актовський, можна побачити зі скелі Пуп Землі. Скельна порода в каньйонах утворилася понад 4 млрд років тому. У Відні встановлені камені, що символізують всі континенти, і камінь від Європи був привезений саме з цього місця.

Неабиякою популярністю користується природне «джакузі» порогів річки Південного Бугу, що лежить через великий млин, який побудував місцевий поміщик Йосип Скаржинський в 1888 році. Це людина-легенда Півдня, патріарх степового лісорозведення, що відзначився й іншими хорошими справами. П’ятиповерховий будинок, зведений серед велетенських брил з каменю і цегли за проектом інженера Владислава Яскульського, нагадує палац-замок. Споруда пережила багато подій: повінь, реконструкції, пожежу, але і зараз продовжує вражати своєю красою. Свого часу це було досить потужне промислове підприємство, що виробляло до трьох тисяч пудів борошна в день. Саме воно прославило Миколаївський край на всю Європу високоякісним борошном.

Створити зелений масив в посушливому степу було непростою справою, багато дерев загинуло. Але поміщику і власнику навколишніх земель Віктору Скаржинському це вдалося. З 1849 по 1870 рік його робітники вручну викопали іригаційні канали, які збереглися до наших днів.

«Бузький Гард» − це відкритий природний музей, де зосереджені ландшафтні, геологічні, історико-археологічні, ботанічні пам’ятки природи, що несуть значну історичну та наукову цінність. І не потрібно відновлювати історичне середовище, воно залишилося незмінним, таким, яким його бачили запорожці, головне – зберегти його.

Анна Раковська