1 сезон

2 сезон

3 сезон

Хто такий військовий журналіст?

У попередньому інтерв’ю  Дмитро Плетенчук розповів нам про  тонкощі роботи прес-офіцера. Сьогодні він поділився міркуваннями про те, якими повинні бути військові журналісти.

  • Чи існує на вашу думку таке поняття як «військовий журналіст»?

Давайте почнемо з термінів. «Військовий» – значить не пов’язаний  безпосередньо з бойовими діями. У такому разі це розповідь про повсякденну діяльність армії. Термін воєнний має протилежне значення і вживається на позначення усього, що стосується бойового процесу, наприклад «воєнний стан». Є два види військових журналістів: штатні, тобто прес-офіцери і цивільні, тобто журналісти будь-якого ЗМІ, які за дорученням редакції поїхали в зону бойових дій. Як ви розумієте, і перший і другий журналісти  в своїй роботі не є неупередженими, хоча стандарти професійної журналістики цього вимагають. В першому випадку створення позитивного іміджу Збройних Сил одне з основних завдань штатного військового журналіста. А я, як штатний прес-офіцер, ми не можу дозволити собі надавати неправдиву інформацію, але виносити в публічний простір проблемні теми я теж не буду.

Цивільний журналіст  на війні також не може собі дозволити повну об’єктивність. Він приходить на поле битви з певного боку. І свідомо чи ні, хоча б з міркувань безпеки, ніколи не буде повністю об’єктивним. Тому я намагаюся не використовувати терміни « військовий» і «журналіст» в одному словосполученні.

  • Як тоді називати людину, яка їздить по гарячих точках і робить звідти репортажі?

Воєнний кореспондент, скорочено воєнкор. Людина, яка передає інформацію безпосередньо з місця бойових дій. Чомусь у нас прийнято їх називати військовими кореспондентами. Це теж помилка. До речі, в англомовних ЗМІ використовується саме термін «war correspondent» ( war – в перекладі з англійської «війна», тобто «war correspondent» це саме воєнний кореспондент, а не військовий. Військовий кореспондент буде «military correspondent» — ред.). Гадаю, ви бачите різницю.

  • АТО, чи як знедавна почали казати операція об’єднаних сил (ООС) поділяється на певні зони. В які із цих зон має право проходити журналіст?

Так, поділ є. Сіра зона – де-юре під українською владою, а де-факто немає жодної влади, тобто це нейтральна зона, яка дуже часто потрапляє під обстріли. Червона зона має обмежений допуск – лише для місцевих або тих людей, у кого там є родичі чи нерухомість. Зелена зона найбільш доступна для пересування, а доступ до жовтої зони обмежений.  Але цей поділ здебільшого стосується військослужбовців. Журналісти, за відсутності обстрілів, зазвичай мають доступ усюди.

  • Що заборонено робити журналісту в зоні ООС?

Суворо заборонено знімати військові об’єкти і позиції. Журналісти мають чітко виконувати вимоги військових. У першу чергу заради збереження власного життя. На місцях їх супроводжує прес-офіцер, який інформує їх стосовно того, що і де можна знімати, щоб не відкрити (як це на початку війни досить часто бувало) ворогу свої позиції та укриття. Насправді, більшість кореспондентів вже усі правила знають добре, але на початку війни такі помилки коштували бійцям життів. Деякі представники ЗМІ в гонитві за сенсацією навіть не вимикали камеру, коли слід було, або знімали на приховану.

  • Коли журналіст перестає бути журналістом, перебуваючи в зоні бойових дій?

Дуже цікаве питання. Завжди пригадую в цьому контексті стрічки «Цільнометалева оболонка» та «Ми були солдатами». Автори стрічок зачіпили і цю тему. Рекомендую подивитися. А ще нагадує початок АТО, коли можна було побачити священника Московського патріархату зі снайперською гвинтівкою в рясі серед бойовиків. Це вибір кожного. Так, професіонал має залишатися професіоналом до кінця. Але з іншого боку, у разі відсутності перспективи залишитися живим, кожен має сам для себе вирішувати. Наскільки мені відомо, за час проведення АТО з нашого боку  таких ситуацій не було. Багато хто чудово пам’ятає витівку Пореченкова, яка своєю цинічністю ставить під сумнів його професіоналізм.

  • Яким на Вашу думку в ідеалі повинен бути військовий журналіст?

Роботизованим гуманоїдом зі штучним інтелектом або пілотованим дроїдом. А якщо серйозно, то перша жертва кожної війни, як відомо – правда. Її треба рятувати, і це мають робити саме воєнкори.  Але, наразі, вони є знаряддям агітпрому. Тому можу лише відповісти, що ідеальних не існує і не буде. Згадаємо Грема Філліпса і Аркадія Бабченка – два різні і протилежні боки професії. Бабченко зайшов до Грузії в 2008 у складі армії окупанта, але підтримав протилежну сторону конфлікту, те ж  саме стосується і конфлікту на Сході України. Не зважаючи на те, що він є працівником російських ЗМІ, Аркадій Бабченко знаходиться в опозиції до чинної влади РФ і підтримує українську сторону. Грем Філіпс абсолютна протилежність йому. Британський журналіст довгий час працював на російських каналах  «Russia Today» та «Звезда» і неодноразово називав українців «фашистами», «києвской хунтой» і заявляв, що нашої нації вже не існує.

Також мені дуже подобається робота Саймона Островського (американський журналіст радянського походження, режисер і продюсер. У 2014-2015 роках на теренах Криму і Східної України зняв цикл коротких репортажів «Русская рулетка» та розслідування «Селфи – солдаты», в яких розповідав про тогочасні події в Україні, а також про присутність солдат РФ в  Україні завдяки їх фотографіям із прикріпленою геолокацією – ред.). Він, маючи в кишені американський паспорт, багато чого дозволяв собі на нашій війні. І робив це настільки красиво, що з професійної точки зору, можу ним лише захоплюватися.

  • Стосовно об’єктивності і неупередженості: чи реально взяти коментар обох сторін, які задіяні в ООС?

Звісно можна. Один раз. А потім не факт, що якась зі сторін покличе працювати. Стандарти професії зараз, на жаль, дуже умовні. Давати оцінку подіям зараз не стільки ризиковано, скільки не має сенсу. Збирати матеріал – так, треба обов’язково. Як на мене, це зараз головне завдання документаліста. Але ж це треба працювати на перспективу, а зарплатню отримувати сьогодні. Тому, мало хто може собі це дозволити. Якщо цивільна журналістика дедалі більше переходить у площину соціальних медіа і повільно помирає, то на воєнному поприщі ще досі є місце для профі, але є багато умовностей. Зараз класний журналіст не той, хто бігає окопами з камерою, а фахівець з OSINT (розвідка на основі відкритих джерел, ред.) Насправді, нашим сучасникам притаманний «інформаційний стриптиз» і вони самі забагато розповідають про себе і світ навколишній світ. Треба лише вміти збирати інформацію.

Роботизований гуманоїд зі штучним інтелектом чи спеціаліст із розвідки на основі відкритих джерел – кожен журналіст обирає свій професійний шлях. Проте завжди слід пам’ятати, що межі професіоналізму дуже хиткі і порушувати їх в жодному разі не можна.

Порохня Яна