Інтернет, інтернет, інтернет. Усі зараз говорять тільки і говорять про інтернет. Так, ця мережа продовжує розвиватися, і багато відомих магазинів, дизайнерів, скульпторів, художників та Бог знає хто ще роблять свій бізнес в інтернеті. Багато хто чув від знайомих чи людей у громадському транспорті такі словосполучення «…купила сукню в інтернет-магазині…», «…заплатив за комуналку через додаток…», «…замовив подарунок на сайті для…». І це круто, це неабияк полегшує життя та економить час. Світ розвивається, розвиваємося і ми. Але, є декілька «але».

У добу інтернету люди отримують безмежний потік інформації, особливо стрімко розвиваються інтренет-видання. І тут ми зустрічаємося з першим «але». Не зважаючи на шалений розвиток інтернет-медіа, у законодавстві України відсутнє поняття «інтернет». Отже, із законодавчої точки зору, такого поняття як інтернет-видання не існує. А що ж тоді існує?

Як розповідає головний редактор видання «Преступности.нет» Анатолій Чубаченко, з проблемою нерозуміння того, що таке інтернет-видання стикалися неодноразово. Особливо часто таке бувало десь перші чотири роки – з 2008 до 2012. Він додає, що найтяжче було потрапити до суду, адже там ніхто не розумів, що означає «інтернет-видання».

«Ми розуміли, що наш статус треба закріпити юридично і створили інформаційне агентство «Українська медіа група», до якого входить і видання «Преступности.нет», –  розповідає Анатолій Чубаченко.

Як на мене, це виглядає доволі ганебно, за 19 років існування інтернет-виданнь Верховна Рада так і внесла до законодавства це поняття. На відміну від інших європейських країн, таких як: Фінляндія, Греція, Естонія, Франція, Швейцарія. Також на законодавчому рівні інтернет контролюють у США. Хоча багато людей у світі залишаються незадоволеними політикою обмежень, яка існує в інтернеті через державне регулювання.

Насправді, закріпити юридичний статус інтернет-медіа можна двома шляхами: зареєструвати як інформаційне агентство або як газету. Хоча з другим варіантом проблем більше. Відповідно до законодавства, газета – це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. А інформаційні агентства – зареєстровані як юридичні особи суб’єкти інформаційної діяльності,  що діють з метою надання інформаційних послуг. Отже, щоб зареєструвати інтернет-видання як газету, треба хоча б раз на рік видавати паперовий аналог, а це час та гроші.

 Тож, повернемося до Миколаєва та розглянемо, як інтренет-медіа оформлюють у нашому місті. Існує три варіанти оформлення інтернет-ЗМІ: оформлені як інформаційне агентство, як газета та неоформлені взагалі.

Якщо до перших двох питань немає, то третій варіант – справжня небезпека не тільки для журналіста, а й для героїв чи антигероїв журналістських матеріалів. І тут ми стикаємося з другим «але» – поняттям відповідальності.

Мабуть, ні для кого не секрет, що ця професія дуже небезпечна. Доволі часто можна зустріти охочих дати по голові журналісту чи розбити техніку. І таке може статися абсолютно з кожним, одразу після того, як підеш проти «важливих людей» або просто когось почнеш «напрягати» своєю присутністю.

Як розповідає заступник головного редактора видання Delo.ua Андрій Лохматов, з проблемою незареєстрованих інтернет-видань стикаються не тільки журналісти у разі нападу, а й люди, про яких написали.

«Буває таке, що у якомусь матеріалі людину образили чи звинуватили у тому, чого, можливо, він не робив, через це з ним більше не спілкуються друзі, дружина і так далі. Якщо видання зареєстровано, то людина може подати до суду і видання буде відповідати за свої вчинки. А якщо воно не зареєстроване, то не зрозуміло, хто буде відповідати», – розповідає журналіст.

Андрій додає, що у разі нападу довести, що це трапилося через професійні обов’язки дуже важко, навіть якщо працюєш у зареєстрованому видані.

«У правоохоронних органах кажуть, що у нападника повинно бути розуміння того, що ти журналіст. Наприклад, ти йому показав посвідчення, а він тебе почав бити, тоді можна казати, що це перешкоджання журналістської діяльності, бо у момент нападу він знав, що ти журналіст. А якщо він не бачив посвідчення, то може правоохоронним органам сказати, що він бив, не тому що він журналіст, а, наприклад, бо він блондин. Тоді, це буде розцінено не як перешкоджання діяльності журналіста, а як хуліганство. А це вже зовсім інша стаття та покарання», – акцентує увагу Андрій.

У  журналіста завжди з собою повинно бути редакційне посвідчення. Але і з «корочками» в інтернет-журналістиці не все гаразд. За словами Андрія, під час спілкування із правоохоронними органами іноді виникають суперечки. Точного зразку, як повинно виглядати посвідчення, немає, в усіх виданнях вони абсолютно різні.

Отже, не зважаючи на шалений технологічний прогрес та розвиток світової мережі, в Україні відсутнє поняття інтернету та онлайн-ЗМІ. Від цього як журналісти, так і люди, про яких пишуть не можуть почувати себе захищеними. Залишається лише сподіватися, що представники четвертої влади почнуть діяти свідомо та реєструвати свої ЗМІ, а представники влади найближчим часом звернуть увагу на юридичний статус інтернету в країні. Бо так жити не можна!

Валерія Гуржий