Будь-яка подорож починається задовго до того, як ви рушите в дорогу. За кілька днів, тижнів чиза три роки, як це трапилось зі мною. Зараз про головне: «Як?» і «Скільки?». Відповідь на друге питання – безкоштовно. Відповідь на перше – щорічний конкурс корейського мовлення від Інституту Седжонг. Уперше, через страх перед публікою, мені навіть не вдалося розповісти свій текст. Впевнена, Попелюшка позаздрила б моїй швидкості втечі зі сцени. Удруге, я нагадувала собі професора Квірела із Гаррі Поттера (р-р-розвиток корейської к-к-культури). Навіть самій стало цікаво, що буде наступного разу. Проте, третя спроба перемогти в конкурі стала для мене щасливою.
Одним з найважчих моментів була дорога – одинадцять годин у літаку та ще чотири години в автобусі. Не пам’ятаю, коли в останній раз так раділа ліжку, як у перший день мого перебування в Кореї. Однак, часу для відпочинку і повноцінного снувиявилось замало, адже о сьомій ранку розпочиналась програма наших заходів.

Режим доступу: https://www.lifestyleasia.com/
Для тих, хто як і я, вперше приїхали в Південну Корею, знайомство з країною та її культурою почалося з невеликого міста Чонджу та селищем Ханок. Перше, на що ми звернули увагу, не традиційні будинки чи індустріалізована частина міста – це були гори. Ці велетні захоплювали своєю висотою та красою. Подібні їм мені доводилось бачити тільки на картинах та фотографіях. Коли ми їхали вулицями Чонджу, ці величезні масиви визирали з-за будинків і поставали у всій красі. Друге, що привернуло нашу увагу, був той незвичний контраст між модернізованими будівлями та традиційним селищем, із сотнями дерев’яних будинків з витончено загнутими дахами.
Селище Ханок – це окрема історія. Туди потрапляєш як в казку, а можливо, як в історичну корейську дораму. Всі музеї, крамниці та заклади громадського харчування повністю підлаштовані під стиль традиційних будинків. І щоб, напевно, ми більше поринули в атмосферу селища, нам запропонували вдягти ханбок – національний костюм жителів Кореї. У мене вже була така можливість, однак справжній ханбок в порівнянні з тим, що я одягала раніше, відрізняється в тисячу разів. Коли його вдягаєш уявляєш себе «агаші», так зверталися до незаміжніх молодих дівчат в історичні часи Кореї.

За два дні перебування в Чонджу ми відвідали такі найвизначніші міста, як «Корейський зал традиційної культури», «Культурний центр музики», музеї, селище Ханок. Приготували одну з національних страв – пібімпап і, навіть, дегустували справжній традиційний алкоголь – макколі та соджу. (Після цього вже нічого не пам’ятаю).

На третій день ми виїхали до Сеулу. За межами Чонджу на нас очікувала довга дорога: спочатку до центру тхеквондо в Мучжу, а потім – столиці Кореї. До першої зупинки їхати було дві години, і за цей час я встигла дещо зрозуміти: по-перше, дороги для корейців – це обличчя країни, побачити тут ями майже неможливо; по-друге, гори тут повсюди, куди не подивись; по-третє, їхні села виглядають краще, ніж деякі міста в Україні.

Режим доступу: http://www.archfacade.ru/2011/02/vsemirnaya-shtab-kvartira-taekwondo-v-koree.html
Ми зупинилися серед старих лісів в долині. З однієї сторони були лише гори, а з іншої – центр тхеквондо. Він є невеликою частиною парку, який служить пропаганді найстарішого бойового мистецтва в Кореї. Обійти увесь парк за день цілком можливо, адже його довжина складає небільше трьох кілометрів. Але одного дня замало, щоб насолодитися красою архітектурних споруд, природи та відвідати усі комплекси, які знаходяться на території парку.

Нарешті Сеул. Загалом, великі багатонаселені міста в мене не викликають особливого захоплення, проте столиця Південної Кореї залишила після себе найприємніші враження (окрім місця, де ми жили). Нас розмістили в одному з найдорожчих готелів: з неймовірно крутими номерами, басейнами, ігровими майданчиками та спортивними тренажерними залами, але… Знаходився він за тридев’ять земель від тих місць, де для туриста не побувати просто гріх. А якщо брати до уваги, що наша програма завершувалась тільки о восьмій вечора, то часу для позапрограмних прогулянок залишалось не так багато.

Хонде – молодіжний район, який отримав свою назву через університет Хонгік. Відвідати це місце було моїм найбільшим бажанням. Чому? Відповідь – творча молодь. В університеті Хонгік навчаються талановиті музиканти, танцюристи та актори, які не соромляться показати свої таланти. Хонде став їх творчим осередком, і тепер більшість туристів їдуть сюди, аби насолодитись професійними виступами від майбутніх зірок. Однак, побачити таких людей мені не пощастило. Порада тим, хто хоче творчо відпочити. До 9-10 вечора вам вдасться потрапити на виступи талановитої молоді, після 10 така можливість зменшується до 0,1%. У цей час в Хонде починається клубне життя. Повсюди відкриваються розважальні заклади, до яких чергами стоять люди й з усіх боків грає музика. Проте, таке життя корейців мені вдалося побачити тільки у вихідний день. У будні зустріти такий натовп майже неможливо. (А якщо і можливо, то часу на це було не так багато). (фото 16 очерк)

Однак, мені пощастило побувати в місцях, про які великі фанати Кореї та к-поп чули не один раз: LotteTower, Just K-pop та LINEFRIENDS.
LotteTower – 123-поверховий хмарочос. У ньому знаходяться: кінотеатри, купа магазинів одягу, косметики, к-поп магазинів, найрізноманітніші бренди, кафе, ресторани, дитячі майданчики та інше. Перерахувати все неможливо. Ця споруда дійсно захоплює, як зовні, так і з середини. Ми відвідали один з ресторанів Lotte Tower, Just K-pop. Тут можна і смачно поїсти, і послухати живу музику к-поп.

Режим доступу: https://www.booking.com/hotel/kr/lotte-world.ru.html

LINEFRIENDS – флагманський магазин, який знаходиться в районі Ітхевон. Для мене, це місце було справжньою диковинкою, проте для усіх завзятих шанувальників корейської к-поп групи BTS воно було раєм. Адже саме тут можна придбати колекції різних персонажів, створених LINE FRIENDS і учасниками групи. Мабуть, я б і сама щось прикупила, але ціни там шалені.

Намсан. Це, мабуть, останнє з поїздки, про що я б хотіла розповісти. До Сеульскої телевежі на горі Намсан можна дістатися двома способами: пішки або на фунікулері. Слід подякувати, що ми не скористались першим способом, адже шлях стояв не з легких. Черга на фунікулер була величезною. І прочекавши менше ніж годину, нас підняли на висоту 200 метрів. Найпопулярнішим місцем тут є «Тераса на даху», де закохані залишають замочки зі своїми іменами. Їх можна купити як на терасі, так і в інших крамницях, яких на Намсані вдосталь. Однак, мене понад усе вразив нічний вид на весь Суел. Самі погляньте.

На цьому, вважайте, і звершилась моя подорож. У Кореї ми були лише 11 днів, однак мені здалося, що набагато більше. Можливо через те, що готувалася до цього я три роки, або через те, що не вистачало друзів, з якими б мені хотілося поділитися усім цим.
І на завершення кілька коментарів. Південна Корея, за статистикою однієї з найбільших у світі баз даних про міста і країн – Numbeo, входить у топ найбезпечніших країн світу. Тому, як тільки я повернулась до України, звук на моїй камері знову зник, а батареї вже вистачало на цілий день. Коментувати не буду, напевно самі все зрозуміли. А якщо ні, раджу не фотографувати людей без їх відома, і не говорити нічого зайвого, коли ваш телефон поруч з вами.

Олександра Бережна

Залишити відповідь casino online real money paypal