Пластик – це те, без чого не обходиться жоден наш день. І це те, без чого вже важко уявити наше життя. Він усюди: в одязі, косметиці, меблях, машинах, побутових пристроях і гаджетах. Заходячи до супермаркету, озирніться і подумайте, скільки насправді пластику нас оточує. А купуючи цукерки, запитайте, чи справді ви платите за шоколад, чи за три шари шуршику, який іде «у подарунок»?

Ми, люди, насправді, є геніями у створенні комфортних умов для власного проживання. Так, у 1862 році в Лондоні металург Олександр Паркс винайшов першу пластмасу. У 1900 році Жаку Бранденбергу, швейцарському інженеру текстильної промисловості, спало на думку створити прозорий захисний матеріал для упаковки. Уже через вісім років з’явилась перша машина для виробництва прозорих листів з целюлози. 1926 рік – початок використання вінілу, котрий сьогодні є другим за популярністю видом пластику у світі. 1935 рік – відкриття поліетилену низької щільності. Поліетилен – гнучкий, міцний, хімічно стійкий і при цьому дешевий матеріал. Він використовується для виробництва плівок і пакувальних матеріалів, поліетилен високої щільності частіше застосовується для виготовлення різних пластикових контейнерів, сантехніки та запчастин. 1937 рік – відкриття поліуретану хіміком Отто Байером. Поліуретан широко використовується як еластичний наповнювач в оббивці, матрацах, сидіннях, з нього виробляють хімічно стійкі покриття, клеї та упаковки. 1951 рік – відкриття поліпропілену американськими хіміками Полом Хоганом і Робертом Бенксом з компанії Phillips Petroleum. Поліпропілен схожий на поліетилен, тому його вартість невисока. Однак, він вигідно відрізняється міцністю, тому широко застосовується у виготовленні пластикової тари, меблів, килимів тощо.

Чи мали ці відкриття позитивний внесок у розвиток людства? Напевно. Однак, не зважаючи на чудові властивості, пластик має й недоліки, що на вагах рівності все таки переважують користь. По-перше, він виготовляється з невідновлювальних природних ресурсів – нафти, вугілля й газу. По-друге, його головна перевага – довговічність, – за якою так гналися винахідники на початку минулого століття, сьогодні обернулося на катастрофу. Гори пластмаси продовжують рости швидше й швидше, що частіше ми використовуємо цей матеріал. Ба більше – вони ніколи не розкладуться в природі. І тут постає питання: що нам робити?

Є два рішення. Перший – відмовитися від пластику зовсім. Другий – здавати його на переробку. Перший видається занадто ідеалістичним варіантом, але може й спрацювати. Також покупка товарів без упаковки або в свою тару може забрати деякий час. Насправді, є ще один вихід – це якомога частіше уникати того пластику, якого можна уникнути (зазвичай все одноразове можна замінити багаторазовим), та здавати на переробку те, що все таки проникло до вашої домівки.

Окрім загальновідомих назв пластмас у світі нараховують ще близько 150 їх видів. Для сортування пластику розроблена інтернаціональна система маркування. Вона виглядає як трикутник утворений стрілками з цифрою всередині або/та  з літературним кодом пластику. Тому, якщо ви думали, що пластик – це просто пластик і він всюди однаковий, ви помилялись. Загалом потрібно знати і розрізняти сім основних типів пластику, які широко застосовуються для упаковки товарів.

№1 (РЕТ/ПЕТ)

Поліетилентерефталат, найпоширеніший вид пластмас. Його використовують для упаковки напоїв, молочної продукції, сипучих харчових продуктів, косметики та рослинних олій. Обов’язково знімайте обгортку на будь-якій пляшці, якщо вона покриває майже всю пляшку. Наприклад, вода для дітей від «Моршинська» чи йогурт «Активія».

 

№2 (PEHD (HDPE)/ПВТ)

Поліетилен низької щільності, що застосовується у виробництві пляшок та пакетів для молока та води, флаконів для шампунів, одноразового посуду, контейнерів для їжі, іграшок, господарських сумок та фасувальних пакетів.

№3 (PVC/ПВХ)

Полівінілхлорид використовується для виготовлення лінолеуму, віконних профілів, меблів, упаковки побутової техніки, штучної шкіри, плівки для натяжних стель, труб, обгорток для сиру та м’яса тощо. Науковцями доведено, що канцерогени, які містяться в цьому матеріалі, можуть проникати у продукти харчування. Для виробництва ПВХ використовують фталати та важкі метали, які є доволі токсичними для людини. Це найбільш отруйний і небезпечний для здоров’я вид пластмас. Після десяти років служби та при спалюванні, полівінілхлорид починає виділяти токсичні сполуки.

№4 (PELD (LDPE)/ПНТ)

Поліетилен високої щільності. З нього виготовляють різні пакувальні матеріали, пакети для супермаркетів, CD, DVD диски. Офіційно його вважають нешкідливим.

№5 (PP/ПП)

Поліпропілен, який використовується для виробництва побутових приладів, медичної продукції, посуду для гарячих страв, пакувальної харчової плівки і контейнерів для продуктів.  Поліпропіленові упаковки також називають шуршиком. Він лускає, якщо спробувати його розтягнути (на відміну від поліетиленових пакетів, які тягнуться). Уникайте пакування, де всередині є напилення алюмінію чи срібляста фарба – він не переробляється.

№6 (PS/ПС)

Полістирол, що є основою стаканів для гарячих напоїв і лотків для продуктів (вспінений полістирол), стаканчиків для молочних продуктів, електроізоляційної плівки, контейнерів для їжі, виделок і ложок, фасувальних коробок для яєць. Вспінений полістирол, який дуже подібний до пінопласту та пакети від Нової пошти і схожі не підлягають переробці, тому уникайте їх.

№7 (O, OTHER/ІНШЕ)

Полікарбонат та інші пластмаси, найчастіше це багатошарова упаковка або упаковка із суміші кількох видів пластику. До цієї групи відносять будь-який інший пластик, який не може бути включений у попередні групи. Це найнебезпечніший вид пластику при взаємодії з гарячими рідинами. В типі цього пластику має бути обов’язково вказано за якої температури його можна використовувати.

Отже, найбільше потрібно уникати пластик з маркуванням №3 і №7, а також того, що зовсім не має ніякої позначки. Такі матеріали ніколи не зможуть бути перероблені.

Пам’ятайте, що вся вторсировина має бути чиста й суха. Називати це сміттям чи цінним вторинним ресурсом, з якого ще можна виготовити нові матеріали – справа ваша. Але те, що цю тему стає дедалі важче ігнорувати – факт.

 

Анна Маковійчук