Віталій Тисячний раніше був миколаївським журналістом, тепер переїхав до Києва та працює у столичному ЗМІ. Він розповів нам, чим регіональна журналістика відрізняється від всеукраїнської та дав поради молодим журналістам.

– Віталію, розкажи, де і скільки часу ти працював у Миколаєві, де і ким працюєш зараз?

– Я одразу після третього курсу пішов працювати журналістом на сайт міста Миколаєва «0512». Якщо чесно, на цю роботу потрапив випадково, до цього ніколи раніше, навіть, не думав бути журналістом. На сайт прийшов працювати влітку менеджером з продажу реклами, пропрацював місяць. Потім мені запропонували стати журналістом. Я погодився. Сказати, що я був далеким від цієї теми я не можу, адже навчався на політолога, але цілеспрямовано не йшов на цю роботу. Мені сподобалося, і я почав розвиватися в цій галузі. На «0512» пропрацював півтора року, і у мене з’явилася можливість поїхати на стажування до Верховної Ради. Там стажувався півроку, зрозумів, що держслужба – це не моє. Уже під кінець стажування пішов практикуватися до видання «Обозреватель». Після закінчення практики у цьому виданні, мене взяли на роботу, і я став парламентським кореспондентом.

– Що взагалі тебе наштовхнуло на думку переїхати до Києва?

– Мені у Миколаєві стало занадто тісно. Хоча я не був відомим журналістом, проте мене знали в журналістському оточенні. Тоді мені здавалося, що стажуватися в Раді це круто, і у мене з’явилася така можливість, я заповнив анкету, пройшов співбесіду в апараті Ради і поїхав. Ні про що не жалкую. Можу сказати, що стажування було важке, проте це гарний досвід і це був гарний майданчик для розуміння того, як працює парламент. Я знаю, як законопроекти реєструються, проходять голосування. Звичайно, поштовхом були й особисті амбіції, було бажання рухатися вперед. Зараз бачу, що рівень миколаївський та рівень всеукраїнський це зовсім різне.

– Чи важко тобі було наважитися на переїзд?

– Не можу сказати, що мені було важко. Раніше сам для себе розумів, що я не проти переїзду до Києва. Я був морально до цього готовий, та й мої батьки нормально відреагували на таке рішення. Лякало тільки те, що Київ – велике місто. Я не до кінця розумів, що буде з житлом, та не до кінця уявляв масштабність того, що відбувається. Через все це були свої складнощі у моральному та матеріальному плані.

– А ті знання, що ти мав у Миколаєві, тобі їх вистачило для того, аби працювати у національному ЗМІ?

– Розумієш, знань завжди не вистачає. Нереально знати все. Кожен раз ти чомусь вчишся. Мені пощастило з тим, що коли я прийшов у київську журналістику у мене вже був досвід у регіональній журналістиці і досвід стажування у Верховній Раді. Це був дуже великий плюс для мене. Але я поставив собі ціль, що буду працювати тяжко, до перемоги. Сказав собі, що буду працювати максимум і все робити для того, аби моя робота була якісною. Та й зараз я максимально налаштований на роботу, у мене обід займає 10 хвилин. Немає такого, що я сиджу годину та п’ю чай з печивом. Думаю, що знань ніколи достатньо не буде. Але якщо постійно ходити та чогось боятися – це неправильно. Ніколи ти до всього готовим не будеш, треба оцінювати себе адекватно та розуміти, що десь ти можеш отримати додаткові знання, десь ні. Але треба пробувати, і тоді обов’язково все вийде.

– Чи були, все ж таки, якісь труднощі?

– Якщо брати Київ в цілому, то це були труднощі з житлом, з тим, що нікого не знаєш. Я маю на увазі політиків та чиновників. Якщо на рівні Миколаєва є мер, віце-мер і за короткий проміжок часу можеш їх усіх запам’ятати. У Києві з цим тяжче, тут багато адміністративних будинків, чиновників та політиків, щоб їх запам’ятати треба набагато більше часу. З ними усіма треба познайомитися, причому так, щоб вони ідентифікували тебе як журналіста.

– Чим ти займаєшся зараз? У чому відмінність між роботою у Миколаєві та Києві?

– Зараз не працюю на стрічці новин, я журналіст, який пише ексклюзиви. Головні відмінності – масштаб, відповідальність та обсяг роботи. У Києві тебе змушують працювати з ранку й до вечора. Ти повинен працювати та показувати результат, адже конкуренція дуже велика. Відповідальність також дуже велика – тут ти починаєш писати серйозні речі. Також тут, у Києві змінюється твій рівень розвитку – тут ти розвиваєшся набагато швидше. У той же час працювати цікавіше. У Миколаєві ти максимум до губернатора дійдеш, запитаєш у нього щось. А тут можна достукатися до міністрів, Президента, запросити їх на інтерв’ю.

– Дай декілька порад людям, які тільки хочуть стати журналістами.

– Я б порадив працювати і працювати досить багато. Якщо ти не будеш отримувати новий досвід, знання на знайомства, то нічого не вийде.

Валерія Гуржий