1 сезон

2 сезон

3 сезон

Дочитай мене, якщо зможеш: що (не) так з текстовими розслідуваннями

В українській журналістиці є правило: якщо маєш ресурси і підходящу тему, краще зняти розслідування, ніж його написати. І це не просто тренд. Згадайте останні викривальні матеріали, які вибухали на всю країну, отримували сотні тисяч переглядів і ставали причиною звільнення чиновників чи перешкодою для розпилу бюджетних коштів. «Армія.Друзі.Бабки», «Король контрабанди», «Місто вкрадених квартир». Все це відеосюжети.

За приклади візьмемо всеукраїнські розслідувальні редакції: «https://solnik.com.ua/entertainment-at-emerald-queen-casino/», «what to wear to a casino» на Радіо Свобода та «Слідство.інфо». Перші дві займаються щотижневими телерозслідуваннями, а останні знімають повноформатні документальні фільми. Кожне розслідування має текстову версію на сайті, яка, зрештою, є лише адаптацією оригінального контенту і обов’язково містить інтегроване відео з Youtube. Саме в переглядах на цьому відеохостингу і вимірюється популярність розслідувань цих редакцій.

В сучасних умовах текст не конкурент відео. Це очевидно для журналістів, організаторів премій (до прикладу премія імені Василя Сергієнка, яка відзначає найкращі українські викривальні матеріали, має окрему номінацію для відеорозслідувань і публікацій в газетах та онлайн-медіа), а на підсвідомому рівні і для аудиторії. Люди читають усе менше, а відео дивляться все більше. Увага читача – на вагу золота, і так просто, як п’ять років тому, її не отримати, навіть маючи в арсеналі інформацію про гучне в перспективі корупційне діяння і гарну картинку. То чим вищезгаданим редакціям вдається приманити глядача?

  1. Наближення до розважального контенту. Жарти у підводках, начитці, монтажі – впізнавана «фішка» телепрограми розслідувань «Наші гроші з Денисом Бігусом», яка кочує з їхніх матеріалів у пости в соціальних мережах, меми і навіть стікери в Telegram. Клин вибивають клином, коли доводиться воювати не стільки з колегами по цеху, скільки з контентом соцмереж.

  1. «Кіношність» та іноземна режисура – характерні риси відеоматеріалів «Слідство.інфо». Залучення до роботи режисерів, які працюють з повнометтражними документальними фільмами, допомагає зробити історію, яка чіпляє, бо в центрі завжди залишається людина. Емоції і переживання, а не десятки назв фірм і різнокаліберних сум змушують прикипати до екрану.

  1. Топ-чиновники, стеження і погоні. Стратегія «Схем» — ловити велику рибу, хоч останнім часом в рамках співпраці зі стажерами вони «розробили» кілька регіональних тем. Хоч у випусках програми і не знайти людських страждань чи фільмографічності, аудиторія «ведеться» на прізвища, які не сходять з вуст: від нардепів до олігархів, а також тижневі засідки (як не біля елітного аеропорту, так під Офісом президента).

Not bad. Now you – дозволю собі процитувати героїню відомого мему і нарешті перейти до того, що заявлялося в заголовку. Що ж робити авторам текстових розслідувань? Змиритися і знімати-монтувати відео на колінці, не маючи ні ресурсів, ні розуміння особливостей такого контенту? Таке розслідування тим паче програє боротьбу рейтингів. Змиритися і продовжувати відтягувати аудиторію від перегляду «відосиків», пропонуючи як альтернативу навіть не перебитий ілюстраціями текст на 10 тисяч знаків (так, таким і нині грішать деякі регіональні і навіть всеукраїнські сайти)? До чого я веду, сподіваюся, ви розумієте. Але було б нераціонально зібрати вас тут і просто сказати: «ну, ви приречені».

Якщо не панацея, то певний препарат для реабілітації є (не лякайтеся, не гомеопатія), головне – правильно його приймати. Все ж, розвиток української журналістики не стоїть на місці, і світові тренди 2010-х років дійшли до нас, але, чомусь, закріпилися вибірково. Якщо в США і Західній Європі активно використовують формат «лонгріду» для викладу розлогих аналітичних матеріалів і розслідувань, то в Україні такий формат зазвичай обмежується лайфстал-історіями та історичними проектами. Why?!

Щоб якось змінити це, давайте розберемо ознаки розслідування-лонгріду «здорової людини», а допоможе нам в цьому дослідження Американського інституту преси про те, як привабити читачів до довгих текстів.

  1. Не буквами єдиними. На те він і лонгрід, щоб бути мультимедійним. Мультимедійність – це коли текст та візуальна складова однаково значимі для матеріалу. Аудіоподкасти, відеокліпи, інтерактивні інфографіки – гріх не скористатися таким арсеналом. У приклад, коли інфографіка розповідає не менше, ніж текст розслідування, матеріал Миколаївського центру журналістських розслідувань «На краю землі».
  2. Фотоакценти. Зрозуміло, що в будь-якому адекватному текстовому розслідуванні мають бути фотофакти – портрети людей (ну, щоб люди знали, якого з чиновників кидати до смітника через корупцію), фіксація місця чи обставин події, докази правопорушення. Разом з тим є фотографії, які направлені на емпатію читача і допомагають візуально розставити знаки оклику. Побачити це на практиці можна в матеріалі «Останній рейс» на сайті Liga.net. А ось «Слідство.інфо» через відсутність фото/відео часто використовує ілюстрації, як, наприклад, в матеріалі «Троє в будинку».

  1. І тут відео. Але вже не як конкурент, а допоміжний інструмент. «Індекс залучення» аудиторії у матеріалах, які містять відео або аудіо, зростає на 50%. Як щодо відеоцитат, які автоматично вмикаються, як в розслідуванні МЦЖР «Слідство наосліп. Рік після трагедії в Кривому Озері»?
  2. Покажи, де і коли. Можна написати відповіді на ці питання, але для того, щоб саме показати, варто застосувати інтерактивні карти та таймлайни (часові лінії). При цьому карта не обов’язково має бути на основі google-maps і маркерів – подивіться матеріал МЦЖР «Сади на пісках». А зробити таймлайн за 15 хвилин можна на цьому ресурсі.

  1. Але текст таки треба. І тут не стільки про інформацію, як про її перетворення в історію. Адже найгучніше викриття нівелюється нудним чи складним викладом – читач просто не прочитає більше кількох абзаців. За бажання можна написати просто навіть про замах на вбивство, і матеріал «Слідства.інфо» «Замах на Михайлика: що не так з офіційною версією» тому доказ.

Тож, якщо я протягом всього тексту намагалася не тицяти ні в кого пальцем, то і наостанок не буду займатися моралізаторством. Лише нагадаю: «Вміла Галя готувати, та не вміла подавати» — пишіть матеріали так, щоб цей вислів був не про вас.

Оксана Орсач

Оставьте комментарий