1 сезон

2 сезон

3 сезон

Важливою є людина, а не її інвалідність

Зараз Україна знаходиться на стадії розвитку інклюзії. І задля  покращення доступності реалізовується певний ряд завдань. Все частіше створюються різноманітні проєкти, які орієнтовані на залучення людей з інвалідністю до всіх сфер життєдіяльності. Влада та місцеві органи почали активніше застосовувати універсальний дизайн, тобто облаштувати навколишнє середовище так, аби створені умови користування були доступними усім: і особам з інвалідністю, і маломобільним людям, і звичайним громадянам.

Але держава не зможе повноцінно вважатися інклюзивною, якщо суспільство продовжить вживати такі терміни, як «інвалід», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами», «людина з обмеженими фізичними можливостями», «дитина-інвалід» тощо. Стереотипне мислення людей має вже відходити кудись далеко, а натомість має прийти розуміння, що всі люди різні ззовні, але однакові за можливістю користування за своїми правами.

Слово «інвалід» акцентує увагу не на самій людині, а на її проблемах зі здоров’ям. Замінивши його на «людина з інвалідністю» отримуємо зворотній результат. Некоректне формулювання також і «людина з обмеженими можливостями», адже інвалідність в жодному разі не обмежує людину реалізовувати себе.

Першим кроком в активізації забезпечення прав людини з інвалідністю  можна вважати внесення змін до деяких законодавчих актів у 2017 році, коли замінили слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід війни» відповідними словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю внаслідок війни». Це стало, так би мовити, відправною точкою у зміні громадської думки щодо ставлення до таких людей.

Тож, як називати людей з інвалідністю? А от так і називати – людина або особа з інвалідністю, ставлячи на перший план саму людину, а не її стан. Суспільство має навчитись бути коректними до всіх без винятків і тоді рівень інклюзивного розвитку піде стрімко вгору.

Тамара Старожук

Оставьте комментарий